Comparative Professional Pedagogy

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ УЧИТЕЛІВ І УЧНІВ ДО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПОЛЬЩІ В УМОВАХ ВИМУШЕНОЇ МІГРАЦІЇ

ЛАРИСА ЛУК'ЯНОВА — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічної адаптації українських учителів у Польщі в умовах вимушеної міграції в контексті міжсистемної освітньої інтеграції учнів. Актуальність теми пов’язана з трансформаціями освітнього простору, зумовленими війною та зростанням кількості українських учнів у країнах Європи. Емпіричну основу становлять дані анкетного опитування та фокус-групових інтерв’ю, що відображають досвід професійного функціонування українських педагогів у системі освіти країни перебування.

Отримані результати дозволяють відтворити особливості включення вчителів у нове освітнє середовище, у якому поєднуються різні освітні практики, норми та комунікативні моделі. Професійна діяльність педагогів набуває комплексного характеру та поєднує освітню, посередницьку й підтримувальну функції. У цьому вимірі вчитель постає як ланка взаємодії між українською та польською освітніми системами, забезпечуючи узгодженість навчального процесу та підтримку учнів. Така роль передбачає гнучке поєднання професійного досвіду з новими освітніми вимогами та нормами взаємодії.

Адаптацію українських учителів і учнів репрезентовано як багатовимірний процес, у якому поєднуються професійні, соціальні та психологічні аспекти. Особливого значення набуває збереження освітньої та культурної ідентичності учнів у поєднанні з їхнім включенням у нове освітнє середовище. Проаналізовано чинники, що ускладнюють ці процеси, зокрема мовні бар’єри, інституційні відмінності, особливості організації навчального процесу та умови професійної реалізації педагогів й висвітлено значення підтримувального освітнього середовища, що сприяє стабільності професійної діяльності та ефективності взаємодії з учнями.

Акцентовано увагу на значенні системної підтримки українських педагогів як важливого ресурсу забезпечення стабільності та якості освітнього процесу в умовах тривалої міграції, а також як чинника узгодження взаємодії між освітніми системами.

МЕТОДИЧНИЙ ВПЛИВ МИСТЕЦТВА НА ПЕДАГОГІКУ НОВОЇ ІСПАНІЇ

ОЛЕНА ЖИЖКО — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено результати теоретико-педагогічного дослідження, метою якого було визначити, на основі документально-бібліографічного аналізу, методичну роль мистецтва в педагогіці, що розвивалася та практикувалася в Новій Іспанії. Проведене дослідження показує, що в усіх педагогічних галузях, що розвивалися в Новому Світі, можна спостерігати значний вплив мистецтва в його аксіологічних, інтелектуальних, естетичних, процедурних та методологічних аспектах. Щодо методології навчання через мистецтво, існувала гібридна (місіонерська) педагогіка. Крім того, з огляду на мовні труднощі (євангелізатори не знали мов «нового» континенту, так само як і корінні жителі не розмовляли кастильською, латиною чи іншими європейськими мовами), ченці використовували малюнки, піктограми, танець, театр та музику для навчання корінного населення християнській доктрині. Таким чином, методичний вплив мистецтва на освіту з початку періоду віце-королівства є очевидним. Так само професійна та технічна освіта посідала чільне місце в Новій Іспанії, і в її рамках методологія викладання мистецтв відігравала фундаментальну роль. Для підготовки каменярів, ковалів, теслярів, мулярів, кравців, шевців, ремісників, скульпторів, художників та інших майстрів були засновані школи мистецтв і ремесел.

Серед них особливо виділяються школа Сан-Хосе-де-лос-Натуралес, заснована ченцем Педро де Ганте, та школа Тіріпітіо в Мічоакані. Саме з цих шкіл, безсумнівно, вийшли видатні будівельники та митці з числа корінного населення, які зробили значний внесок у будівництво та оздоблення майже двохсот католицьких церков у XVI столітті. Хоча документальних свідчень про залучення корінного населення до виконання архітектурних, скульптурних, рельєфних та живописних робіт у церквах і монастирях бракує, у будівлях XVI століття можна знайти багато доіспанських впливів. Це дозволяє зробити висновок, що самі ченці навчали місцевих митців, спираючись на талант корінного населення та навички, які вони вже набули в доіспанських навчальних закладах.

СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЯПОНІЇ

НАТАЛЯ БІДЮК, ІВАН ДРИГА — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу суспільних викликів як чинника трансформації змісту професійної компетентності учителів іноземних мов у Японії. У центрі уваги перебуває вплив соціальних, демографічних, культурних і технологічних трансформацій японського суспільства на зміст професійної діяльності вчителя та на підходи до розуміння його професійної компетентності. Зазначено, що сучасна Японія функціонує в умовах демографічної кризи, старіння населення, депопуляції окремих регіонів, зростання кількості іноземних резидентів, посилення міжкультурної взаємодії, інтернаціоналізації освіти та цифрової трансформації. Такі процеси поступово змінюють соціальний запит до шкільної освіти, розширюють її функції та зумовлюють оновлення вимог до професійної діяльності та компетентності педагогічних працівників, зокрема вчителів іноземних мов.

У статті наголошено, що в сучасному японському освітньому просторі професійна компетентність учителя іноземної мови не обмежується лише предметними знаннями, мовною підготовкою чи методичними вміннями. Вона трактується як багатовимірне явище, що охоплює мовну, комунікативну, міжкультурну, цифрову, адаптивну та рефлексивну складові. Обґрунтовано, що в умовах глобалізації та зростання культурної різноманітності в японському суспільстві вчитель іноземної мови дедалі більше постає не тільки як викладач навчального предмета, а й як посередник між мовами й культурами, організатор комунікативного освітнього середовища, а також учасник процесів соціальної інтеграції учнів у сучасному суспільстві.

У дослідженні встановлено, що важливим чинником оновлення професійної ролі вчителів іноземних мов у Японії є демографічні зміни, які призводять до скорочення кількості учнів, закриття шкіл і потреби працювати в умовах малокомплектних закладів освіти та обмежених ресурсів. Водночас зростання кількості учнів з іноземним походженням і посилення тенденцій до мультикультурного співіснування актуалізують потребу в розвитку міжкультурної комунікативної компетентності педагогів, їхньої здатності працювати в неоднорідному освітньому середовищі, враховувати культурні особливості учнів і сприяти формуванню відкритості до різноманіття. За таких умов суспільні зміни в Японії впливають не лише на організацію освітнього процесу, а й на зміст мовної, комунікативної, міжкультурної та методичної складових професійної компетентності вчителів іноземних мов.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОГРАМИ РУХЛИВИХ ІГОР ІЗ ДОСЛІДНИЦЬКИМ ПІДХОДОМ У РОЗВИТКУ РУХОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ ТА КІНЕСТЕТИЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ У АЛЖИРІ

АДЖЕЛЬ ТУЇЛ, МОХАМЕД КАДДУР, НУРЕДДІН СЕГІР — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

Дослідження спрямоване на вивчення ефективності використання рухливих ігор із дослідницьким підходом у розвитку рівноваги, координації рухів та кінестетичного інтелекту серед учнів середньої школи чоловічої статі віком від 12 до 14 років у Алжирі. Була висунута гіпотеза, що застосування дослідницьких рухливих ігор позитивно впливає на розвиток рівноваги, координації рухів і кінестетичного інтелекту в учнів середньої школи.

У дослідженні було використано експериментальний підхід, а вибірка складалася з 48 учнів, яких було поділено на дві рівні групи: контрольну та експериментальну. Було перевірено однорідність і еквівалентність обох груп, а учасників обрано випадковим чином. Статистичні результати дослідження показали наявність значущих відмінностей на користь експериментальної групи в усіх тестах, пов’язаних із рівновагою, координацією рухів і кінестетичним інтелектом. Отримані результати свідчать про те, що використання рухливих ігор із дослідницьким підходом сприяє покращенню рівноваги та координації рухів, а також демонструє чіткий кореляційний зв’язок із кінестетичним інтелектом серед учасників експериментальної групи.

На основі результатів дослідження сформульовано низку рекомендацій щодо інтеграції рухових ігор, що сприяють дослідницькій діяльності, у навчальні заняття та шкільні заходи; проведення аналогічних польових досліджень із використанням різних вибіркових сукупностей та інструментів оцінювання для підтвердження отриманих результатів; вивчення гендерних відмінностей у впливі рухових ігор на рухові здібності та кінестетичний інтелект; застосування стратегій активного навчання, що стимулюють мислення та дослідницьку діяльність під час рухових занять; оптимізації використання наявного простору та ресурсів для максимального залучення учнів та повторення рухових дій; надання пріоритету рівновазі, моторній координації та кінестетичному інтелекту в навчальних програмах та організованих дитячих заходах; популяризації моторних ігор, що сприяють дослідженню, як ефективного засобу для навчання моторних навичок та як основи для розробки більш ефективних освітніх програм на ранніх етапах розвитку.

КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ В РАМКАХ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ «ФІЛОЛОГІЯ. ПРИКЛАДНА ЛІНГВІСТИКА»: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

ОЛЕСЯ САДОВЕЦЬ, НАТАЛЯ ЗАЧИНСЬКА — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено порівняльний аналіз лінгвістичної підготовки фахівців з прикладної лінгвістики в університетах України та Європи з метою визначення спільних та відмінних рис, а також досвіду, який може бути використаний для оптимізації такої підготовки в Україні. У дослідженні систематизовано освітні компоненти програм з прикладної лінгвістики та окреслено педагогічні підходи та методи викладання, що підвищують ефективність лінгвістичної підготовки у вищій освіті.

Проаналізовано ОП «Прикладна лінгвістика» у 5 університетах України (Національному університеті «Острозька академія», Ужгородському національному університеті, Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Хмельницькому національному університеті). З’ясовано, що забезпечення якісної лінгвістичної підготовки у них ускладняється низкою проблем, які умовно можна поділити на структурні, освітні, кадрові та технологічні. З метою вирішення цих проблем і оптимізації професійної підготовки прикладних лінгвістів в університетах України проаналізовано відпповідний досвід європейських університетів (університету Гільдесгайма (Німеччина), Антверпенського університету (Бельгія), університету Європи Атлантико (Іспанія), університету Свонсі (Англія) та університету імені Адама Міцкевича в Познані (Польща). Визначено загальні характеристики лінгвістичної підготовки студентів в межах таких програм (міждисциплінарність; формування дослідницьких та методологічних навичок; професійна орієнтація лінгвістичної підготовки; багатомовний фокус; прикладний характер лінгвістичної підготовки; міжкультурна компетентність; практична спрямованість навчання.

Європейські ОП з прикладної лінгвістики включають три взаємопов’язані блоки ОК:1) теоретичні лінгвістичні; 2) прикладні лінгвістичні дисципліни; 3) мовні та професійної практики. Визначено переваги лінгвістичної підготовки студентів у європейських ЗВО (ширша міждисциплінарність, фокус на дослідженнях та доступ до ресурсів; інтернаціоналізація та мобільність; забезпечення професійної інтеграції та працевлаштування; використання європейських стандартів та рамок).

Проаналізовано організаційні та методичні засади лінгвістичних дисциплін в Європі, методи та засоби навчання. На основі цього сформульовано рекомендації щодо модернізації програм прикладної лінгвістики в Україні (концептуальна переорієнтація; перепроєктування лінгвістичних дисциплін; інтеграція емпіричних та корпусних методів; посилення багатомовного та порівняльного компонентів; практико-орієнтоване навчання та оцінювання).

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ВИКЛАДАННІ ТЕОРЕТИЧНОЇ ГРАМАТИКИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ПОРІВНЯЛЬНІ ОСВІТНІ ПРАКТИКИ

ОЛЬГА ОРЛОВСЬКА — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено аналіз сучасних тенденцій викладання теоретичної граматики англійської мови у закладах вищої освіти в умовах цифрової трансформації освіти, глобалізації освітнього простору та зростання ролі студентоцентрованого навчання. Дослідження зосереджено на інноваційних методичних підходах, а також на особливостях їх реалізації в різних освітніх системах, зокрема у США, Великій Британії, Німеччині та Україні. Викладання теоретичної граматики розглядається не як ізольоване вивчення граматичних категорій, а як інтегрована складова формування лінгвістичної, комунікативної, аналітичної та професійної компетентності здобувачів освіти.

У роботі проаналізовано шість провідних тенденцій сучасного викладання граматики: персоналізацію навчання на основі штучного інтелекту, модель перевернутого класу, змішане навчання та цифрову інтеграцію, індуктивне й завданнєве навчання, мультимодальну грамотність та гейміфікацію. Особливу увагу приділено педагогічному потенціалу адаптивних навчальних платформ, систем інтелектуального супроводу та цифрових інструментів оцінювання.

Порівняльний аналіз освітніх практик показав, що європейські освітні системи демонструють акцент на контрастивному аналізі граматичних систем та академічній лінгвістичній підготовці, тоді як американські університети надають перевагу комунікативному застосуванню граматичних знань, автономії студентів та міждисциплінарності.

Доведено, що ефективне викладання теоретичної граматики англійської мови ґрунтується на методичній гнучкості, інтеграції цифрових технологій, використанні автентичного мовного матеріалу та поєднанні експліцитних і імпліцитних підходів до навчання.

ІСТОРІЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ: МІЖНАРОДНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ ДОСВІД

ГАЛИНА ЛИСАК — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується роль навчальної дисципліни «Історія англійської мови» (ІАМ) як ефективного педагогічного інструменту формування міжкультурної компетентності (МК) студентів-філологів. Актуальність дослідження зумовлена зростаючими вимогами європейського освітнього простору та європейської інтеграції України, які вимагають, щоб філологічна освіта вийшла за межі суто лінгвістичної підготовки та спрямована на формування культурно обізнаних, критично мислячих та міжкультурно адаптованих фахівців. На основі міжнародного порівняльного досвіду (Україна, Іспанія, Польща, Великобританія) виявляються ключові спільні та відмінні концепти у розумінні й застосуванні знань з історії мови в контексті міжкультурної освіти.

Теоретичну базу дослідження складають концепції Байрама, Крамш, Ліддікоата та Хаммера. У дослідженні курс ІАМ визначається як багаторівнева платформа, що одночасно розвиває лінгвокультурну обізнаність, соціально-історичну емпатію та міжкультурну комунікативну компетенцію через вивчення етимологічних шарів, явищ мовного контакту та соціальної історії англійської мови. Зазначається, що кожен основний період історії англійської мови – від асиміляції давньоанглійською мовою германських, скандинавських та латинських впливів, через глибоке міжкультурне зіткнення під час Нормандського завоювання та його тривалі соціолінгвістичні наслідки, до глобалізації сучасної англійської мови та появи світових варіантів англійської – становить багатий педагогічний ресурс для формування міжкультурної компетентності.

Порівняльний аналіз міжнародних педагогічних моделей, зокрема розвитку MK у програмах англійської філології в Іспанії, моделі поетапної міжкультурної педагогіки в Україні та глобально-інклюзивного викладання англійської мови за концепцією Крістала та Дженкінса, показує, що інтеграція діахронічного підходу до історії мови у викладання, орієнтоване на MK, значно покращує здатність студентів до міжкультурного діалогу та переговорів щодо ідентичності. У статті пропонується структурована чотириетапна педагогічна модель впровадження курсу ІАМ як міжкультурного навчального середовища в українській філологічній освіті. Отримані результати мають конкретні наслідки для розробки навчальних програм, матеріалів та професійної підготовки викладачів.

СПІЛЬНЕ МІЖНАРОДНЕ ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ОСВІТІ: ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ТА РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ОЛЕНА МАРТИНЮК — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті розглядається спільне міжнародне онлайн-навчання (COIL) як інноваційний підхід до інтернаціоналізації вищої освіти та розвитку міжкультурної комунікативної компетентності. Метою дослідження є визначення концептуальних засад COIL, виявлення його ключових характеристик, аналіз практик впровадження у Сполучених Штатах Америки, низці європейських країн та Україні, а також окреслення його педагогічних переваг і викликів. Дослідження ґрунтується на якісно-аналітичній методології, що включає огляд та синтез емпіричних розвідок та аналіз конкретних інституційних практик. Теоретична база дослідження інтегрує теорію конструктивістського навчання, теорію спільного навчання та теоретичні засади розвитку міжкультурної комунікативної компетентності. Результати засвідчують, що COIL є структурованою моделлю віртуальної міжнародної співпраці, у межах якої викладачі з різних країн спільно розробляють та реалізують навчальні дисципліни або проєкти. Цей підхід поєднує вивчення фахових дисциплін із розвитком міжкультурної обізнаності, комунікативних навичок, уміння працювати в команді та цифрової грамотності. У статті висвітлено успішні практики COIL, реалізовані в університетах США, Нідерландів, Великої Британії та України. Наголошується, що COIL розширює доступ до можливостей міжнародного навчання без необхідності фізичної мобільності, сприяючи в такий спосіб інклюзивній та сталій інтернаціоналізації. Водночас ідентифіковано низку викликів, зокрема технологічні бар’єри, мовні труднощі, розбіжності в графіках освітнього процесу та потребу в підвищенні кваліфікації викладачів. Особливу увагу приділено розробці спільних завдань та стратегіям оцінювання в середовищі віртуального обміну. Зроблено висновок, що COIL має значний потенціал для модернізації вищої освіти та подальшого розвитку віртуальної міжнародної співпраці.

ВИВЧЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ У КРАЇНАХ СХІДНОЇ ТА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ І МОТИВАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ

СВІТЛАНА КОРОЛЬ — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено порівняльний аналіз особливостей вивчення німецької мови у країнах Східної та Західної Європи, а також визначено основні мотиваційні чинники, що впливають на популярність німецької мови у сучасному європейському освітньому просторі. Обґрунтовано значення німецької мови як важливого інструменту академічної мобільності, професійної інтеграції та міжкультурної комунікації. Встановлено, що у країнах Західної Європи мотивація до вивчення німецької мови формується в умовах високого рівня багатомовності та значного поширення англійської мови як основного засобу міжнародної комунікації. Водночас важливу роль у популяризації німецької мови відіграє культурологічний аспект, зокрема інтерес до німецькомовної літератури, філософії, науки, мистецтва та міжкультурної комунікації. Натомість у країнах Східної Європи її вивчення має більш виражений прагматичний характер і пов’язане насамперед із трудовою міграцією, професійною реалізацією та доступом до освітніх можливостей у німецькомовних країнах.

Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння мотивації у вивченні іноземних мов, зокрема концепції інструментальної та інтегративної мотивації, а також сучасні динамічні моделі мотивації у працях З. Дерньєї, Р. Гарднер, Е. Ушіода та інших дослідників. Визначено, що мотивація до вивчення німецької мови є багатовимірним явищем, сформованим взаємодією освітніх, економічних, культурних і соціальних чинників. Особливу увагу приділено ролі академічної мобільності, цифровізації освіти та міжкультурної взаємодії у формуванні стійкої мотивації до вивчення німецької мови.

Зроблено висновок, що популярність німецької мови у сучасній Європі зумовлена не лише економічною та освітньою роллю Німеччини, а й загальними тенденціями розвитку багатомовності та міжнародної інтеграції.

КИТАЙСЬКА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ХОРЕОГРАФІЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ДМИТРО БІДЮК — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному аналізу ключових характеристик китайської моделі розвитку системи вищої хореографічно-педагогічної освіти в контексті сучасних трансформацій освітньо-мистецького простору. З’ясовано, що система хореографічно-педагогічної освіти в Китаї характеризується інтеграцією національних культурних традицій із глобальними освітніми тенденціями, що забезпечує її динамічний розвиток і адаптивність. Проаналізовано провідні тенденції розвитку хореографічно-педагогічної освіти в Китаї. Встановлено, що вона вирізняється глибоким зв’язком із традиційними мистецькими практиками, філософським підґрунтям педагогічної освіти, орієнтацією на національні традиції та інтеграцією мистецької й педагогічної підготовки майбутніх фахівців.

Розкрито концептуальні та організаційно-педагогічні засади підготовки майбутніх педагогів-хореографів, що ґрунтуються на поєднанні традиційних культурних практик і сучасних освітніх інновацій. Особливу увагу приділено філософсько-педагогічним засадам китайської моделі, які базуються на ідеях гармонійного розвитку особистості, поєднанні емоційного та раціонального компонентів у навчанні, а також формуванні професійної ідентичності майбутніх педагогів-хореографів.

Окреслено специфіку функціонування системи вищої хореографічно-педагогічної освіти Китаю як складника державної культурної політики, орієнтованої на збереження національної спадщини та інтеграцію у глобальний освітній простір. Проаналізовано сучасні тенденції модернізації, зокрема переосмислення ролі викладача як фасилітатора навчання, посилення студентоцентрованого підходу, впровадження рефлексивних і конструктивістських моделей навчання. Наголошено, що зазначені особливості сприяють формуванню цілісної системи підготовки фахівців, здатних до творчої самореалізації, педагогічної діяльності та міжкультурної взаємодії.

КРЕАТИВНІ ПРАКТИКИ ПРОФЕСІОГЕНЕЗУ В УМОВАХ АІ-ПІДСИЛЕНОГО НАВЧАННЯ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ КВАЛІМЕТРИЧНОГО ІНСТРУМЕНТУ ТА ІНДИКАТОРІВ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ СТУДЕНТІВ

ТЕТЯНА КОРОІД — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено проблему оцінювання результативності креативних практик професіогенезу здобувачів освіти й викладачів в умовах АІ-підсиленого навчання. Актуальність зумовлена зростанням ролі штучного інтелекту й цифрових технологій в освітньому процесі, що потребує розроблення нових підходів до комплексного вимірювання їх професійного розвитку. Констатовано, що креативні практики професіогенезу спрямовані на формування творчого потенціалу студентів, їх критичного мислення та здатності ефективно використовувати цифрові інструменти у професійній діяльності. Наголошено на важливості комплексного підходу до оцінювання результативності професіогенезу, що передбачає використання кваліметричного інструментарію, інтегральних показників й можливостей АІ-аналітики. Подано узагальнення ключових науковців, які досліджують креативні практики професіогенезу та розвиток творчого потенціалу студентів/педагогів. Компаративний аналіз українських і зарубіжних підходів до оцінювання результативності професійного розвитку засвідчує, що більшість науковців зосереджується на окремих компонентах професійної підготовки, насамперед цифровій компетентності.

Особлива увага приділена розробленню кваліметричного інструментарію, що включає систему критеріїв, індикаторів, рівнів результативності, інтегрального показника оцінювання. Підкреслюється, що комплексне поєднання кваліметричного підходу, системи критеріїв АІ-аналітики створюють підгрунтя для об’єктивного моніторингу професійного розвитку здобувачів освіти і викладачів. Визначено можливості застосування запропонованого інструментарію в освітньому процесі, зокрема з використанням анкетування, тестування, експертного оцінювання й АІ-аналітики. Встановлено, що використання інтегрального показника як зваженої суми критеріїв створює можливості для моніторингу професійного розвитку здобувачів освіти і викладачів. Стаття є внеском у розвиток теорії та практики оцінювання результативності професіогенезу в умовах АІ-підсиленого навчання через обгрунтування кваліметричного інструментарію.

ІНШОМОВНА ПІДГОТОВКА ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ: НАВЧАННЯ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

МАЙЯ СОВА — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті розкрито особливості іншомовної підготовки здобувачів вищої освіти в умовах інтернаціоналізації освітнього простору на прикладі вивчення китайської мови як іноземної. Окреслено значення іншомовної підготовки як стратегічного чинника формування міжкультурної компетентності, академічної мобільності та професійної конкурентоспроможності майбутніх фахівців. Підкреслено, що посилення освітніх, економічних і культурних зв’язків між Україною та Китаєм актуалізує потребу в розширенні програм із вивчення китайської мови у закладах вищої освіти.

Встановлено, що специфіка китайської мови (тональна фонетична система, ієрогліфічне письмо, особливості граматичної структури) зумовлює необхідність спеціально організованої методичної системи навчання, яка передбачає поетапне засвоєння мовного матеріалу, розвиток когнітивних стратегій та системне формування мовленнєвих умінь. Ефективність іншомовної підготовки забезпечується поєднанням традиційних, комунікативних та інноваційних (цифрових, інтерактивних, проєктних) методів навчання.

Доведено, що використання цифрових освітніх технологій, мобільних застосунків, автентичних ресурсів і платформ змішаного навчання сприяє підвищенню мотивації здобувачів освіти, розвитку їхньої автономності та активізації міжкультурної взаємодії. Важливу роль у цьому процесі відіграє соціокультурна складова, яка забезпечує формування здатності до ефективної комунікації в міжнародному освітньому середовищі. Окреслено досвід організації викладання китайської мови у Хмельницькому національному університеті в межах співпраці з Інститутом Конфуція, що передбачає поетапне формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів освіти.

З’ясовано, що перспективами подальших досліджень є поглиблене вивчення дидактичного потенціалу штучного інтелекту в навчанні китайської мови, розроблення адаптивних цифрових освітніх середовищ, а також дослідження моделей змішаного та дистанційного навчання китайської мови в умовах інтернаціоналізації вищої освіти.

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ ТА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАРМАЦЕВТІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

ВАСИЛЬ ШУНКОВ — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз організації самостійної та науково-дослідницької діяльності майбутніх фармацевтів в університетах Великої Британії як важливого компонента їхньої професійної підготовки. Обґрунтовано, що сучасна фармацевтична освіта у Великій Британії ґрунтується на студентоцентрованому підході, інтеграції теоретичної підготовки, клінічної практики та дослідницької діяльності, а також орієнтації на доказове навчання («evidence-based learning»). Визначено, що самостійна діяльність студентів виступає системоутворювальним елементом освітнього процесу та становить у середньому 50–70% навчального навантаження.

Охарактеризовано зміст самостійної діяльності, який включає роботу з науковими джерелами, аналіз клінічних кейсів, виконання індивідуальних і групових завдань, а також реалізацію дослідницьких проєктів. З’ясовано, що організація самостійного навчання базується на принципах конструктивного узгодження, саморегульованого навчання та поступового зростання автономії студентів упродовж навчання. Проаналізовано ефективні освітні технології, зокрема «problem-based learning», «team-based learning» та «research-based learning», які забезпечують розвиток критичного мислення, аналітичних і дослідницьких умінь, а також формування професійної автономії майбутніх фармацевтів. Доведено, що дослідницько-орієнтоване навчання є ключовим механізмом інтеграції освітнього процесу з науковою діяльністю та сприяє підготовці студентів до професійної діяльності на засадах доказової практики.

Обґрунтовано доцільність використання британського досвіду в системі фармацевтичної освіти України з метою підвищення якості професійної підготовки фахівців, розвитку їхньої самостійності та інтеграції дослідницької діяльності в освітній процес.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМ ФОРМАЛЬНОЇ ТА НЕФОРМАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ТРЕНЕРІВ-ВИКЛАДАЧІВ З КАНУПОЛО У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ ТА УКРАЇНІ

ОЛЕКСІЙ ЛОМАКА, ОЛЕКСАНДР СОЛТИК — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена порівняльному аналізу систем формальної та неформальної підготовки тренерів-викладачів з кануполо у Великій Британії та Україні в контексті спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки». Дослідження реалізує класичну компаративістську схему: вивчення британського досвіду як модельного прикладу, його зіставлення з вітчизняною практикою та формулювання науково обґрунтованих рекомендацій.

Проаналізовано університетські програми підготовки тренерів у провідних британських університетах (Loughborough, Bath, Birmingham, Chichester та ін.) і в українських закладах вищої освіти (Національному університеті фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ), Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського (ЛДУФК), Харківській державній академії фізичної культури (ХДАФК), Українському державному університеті ім. М. Драгоманова, Хмельницькому національному університеті (ХНУ) та ін.) за спеціальностями 017 «Фізична культура і спорт» та 014 «Середня освіта (Фізична культура)» - як об'єктами порівняльного аналізу. Досліджено системи неформальної освіти тренерів: багаторівневу сертифікаційну систему British Canoeing Awarding Body та Paddle UK у Великій Британії і практику Федерації кануполо України.

Встановлено, що жодна з проаналізованих університетських програм в обох країнах не здійснює спеціалізованої підготовки тренерів з кануполо, що є загальною рисою двох систем. Водночас виявлено принципові системні відмінності: британські університети інтегрують зовнішні федеральні кваліфікації у навчальний процес, тоді як в Україні університетська освіта та система присвоєння тренерських категорій функціонують паралельно і незалежно. У вимірі неформальної освіти розрив є ще більш разючим: британська система має повноцінну регульовану сертифікацію зі спеціалізованим модулем з кануполо та обов'язковим щорічним оновленням кваліфікації, тоді як в Україні підготовка тренерів з кануполо фактично обмежується одним семінаром федерації на рік без присвоєння будь-якої офіційної кваліфікації. На основі компаративного аналізу сформульовано три прогностичні ідеї для модернізації вітчизняної системи: розробка Федерацією кануполо України власної системи сертифікації тренерів; партнерство між провідними ЗВО та федерацією для взаємного визнання кваліфікацій; запровадження щорічного оновлення та системи наставництва.

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНИМ ПАРТНЕРСТВОМ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ КИТАЮ: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

ДЗІН ВАН — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено аналіз особливостей управління державно-приватним партнерством у системі вищої освіти Китайської Народної Республіки та визначено можливості використання відповідного досвіду в умовах реформування української системи вищої освіти. У сучасних умовах глобальної трансформації освітнього простору, фінансових обмежень, цифровізації та посилення вимог до якості підготовки фахівців університети змушені шукати нові механізми управління, що забезпечують ефективну взаємодію між державою, бізнесом та закладами вищої освіти. У цьому контексті державно-приватне партнерство розглядається не лише як інструмент залучення фінансових ресурсів для розвитку освітньої інфраструктури, але і як важливий механізм управління, спрямований на посилення інституційної взаємодії між університетами, підприємствами та органами державної влади.

Теоретичною основою дослідження є положення теорії публічного управління та інституційної теорії, які підкреслюють значення координації діяльності різних суб’єктів у процесі реалізації довгострокових стратегій розвитку. У дослідженні також використано концепцію трансферу політики, що дозволяє проаналізувати можливості адаптації міжнародного досвіду з урахуванням національних особливостей розвитку системи освіти.

Встановлено, що механізми державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти Китаю інтегровані в національні стратегії модернізації, зокрема у програму «Освіта – 2035», Програму середньо- та довгострокового розвитку освіти, а також політику поглиблення інтеграції освіти і виробництва. Зазначені документи сприяли інституціоналізації участі підприємств у розробленні прикладних освітніх програм, створенні спільних наукових лабораторій, розвитку інноваційних платформ та цифрової інфраструктури університетів.

Доведено, що досвід Китаю може бути використаний в Україні в межах реалізації Стратегії розвитку вищої освіти (2022–2032), зокрема для посилення університетсько-промислової взаємодії, розроблення галузевих рекомендацій щодо державно-приватного партнерства та інтеграції цифрової трансформації в систему управління закладами вищої освіти.

ПОРІВНЯЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ АРБІТРІВ З БАСКЕТБОЛУ В УКРАЇНІ ТА США

ВАДИМ СІРИЙ — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено порівняльно-педагогічний аналіз систем професійного розвитку арбітрів з баскетболу в Україні та США. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації національної системи спортивного арбітражу відповідно до сучасних міжнародних тенденцій розвитку професійної підготовки спортивних суддів, упровадження принципів безперервного професійного навчання та інтеграції сучасних педагогічних і цифрових технологій у процес професійного розвитку арбітрів.

У дослідженні використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації, порівняння наукових джерел, нормативно-правових документів і матеріалів спортивних організацій, а також порівняльно-педагогічний метод, структурно-функціональний аналіз і моделювання. Проаналізовано організаційні особливості систем професійного розвитку арбітрів, зміст професійної підготовки, підходи до оцінювання суддівської діяльності, використання цифрових технологій, роль наставництва та механізми безперервного професійного навчання.

Встановлено, що українська система професійного розвитку арбітрів має переважно централізований і нормативно-контрольний характер та базується на діяльності Федерації баскетболу України і регіональних суддівських колегій. Американська модель характеризується багаторівневістю, високим рівнем інституційної диференціації, системним використанням менторства, відеоаналізу, цифрових платформ і сучасних технологій оцінювання професійної діяльності арбітрів. Визначено, що у США професійний розвиток арбітрів ґрунтується на компетентнісному підході та концепції lifelong learning.

Обґрунтовано перспективні напрями модернізації української системи професійного розвитку арбітрів з баскетболу, зокрема впровадження безперервної моделі професійного навчання, розвитку наставництва, індивідуалізації підготовки та розширення використання цифрових технологій.

ПРОГНОСТИЧНІ ІДЕЇ БРИТАНСЬКОГО ДОСВІДУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ З ПРОГРАМНОЇ ІНЖЕНЕРІЇ ДЛЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ ІТ-ОСВІТИ В УКРАЇНІ

ВЯЧЕСЛАВ БОЙКО — Thu, 28 May 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано можливості використання прогностичних ідей британського досвіду професійної підготовки бакалаврів з програмної інженерії для модернізації ІТ-освіти в Україні. Дослідження виконано у межах порівняльної педагогіки з опорою на компетентнісний підхід, результативно-орієнтоване проєктування освітніх програм та концепцію практико-інтегрованого навчання. Емпіричну основу дослідження становив аналіз офіційних матеріалів 10 українських і 10 британських університетів, а також рамкових і професійних документів.

Встановлено, що британські програми характеризуються вищою модульною гнучкістю, сильнішою інтеграцією індустріального середовища в освітній процес, системним використанням автентичного оцінювання, а також чітким поєднанням фундаментальної комп’ютерної підготовки з командними та проєктними практиками. Водночас українські програми демонструють міцну нормативну й фундаментальну основу, проте вони частіше зберігають жорстку структурну логіку, менш розгорнуту практико-орієнтовану траєкторію та слабшу інституціалізовану взаємодію з роботодавцями на рівні дизайну й оцінювання програм.

На цій підставі сформульовано прогностичні ідеї для України: перехід до багаторівневого проєктування змісту підготовки, упровадження наскрізної проєктної траєкторії, розбудова екосистеми автентичного оцінювання, інституціалізація партнерства з ІТ-індустрією, гнучка профілізація освітніх програм та посилення зовнішньої професійної валідації результатів навчання. Доведено, що британський досвід доцільно розглядати не як готову модель для перенесення, а як джерело окремих організаційно-педагогічних рішень, які можуть бути адаптовані до українського стандарту, ресурсів конкретного ЗВО та реальних запитів ІТ-ринку.

Визначено перспективи подальших досліджень, що полягають у розробленні інструментарію для системного узгодження результатів навчання з професійними ролями, профілями компетентностей та типовими робочими сценаріями сучасної програмної інженерії.