СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУЦІЙНОГО АКАДЕМІЧНО-НАУКОВОГО ПАРТНЕРСТВА УКРАЇНИ ТА КИТАЮ

Анотація

У статті окреслено поняття академічно-наукового партнерства  у системі вищої освіти та з’ясовано, що університети є осередками його розвитку в умовах інтернаціоналізації та глобалізації освіти. Визначено основні форми інституційного академічно-наукового партнерства України й Китаю. З’ясовано, що важливу роль при цьому відіграють Інститути Конфуція.

Обґрунтовано, що відкрита та конкурентна система міжнародного наукового співробітництва та програм академічного обміну між Україною і Китаєм надає вітчизняним університетам можливості повною мірою використовувати наукові й освітні ресурси як власної країни, так і  країни-партнерки; організовувати спільну науково-дослідницьку діяльність вітчизняних та іноземних наукових-педагогічних кадрів; формувати національну стратегію розвитку наукового партнерства в освіті.

Визначено аспекти сучасних наукових та освітніх досліджень, які зумовлюють необхідність їх виконання саме у рамках міжнародної співпраці. Наголошено на важливості ініціативи «Один пояс, один шлях» для розвитку партнерства в галузі освіти, спрямованого на використання інноваційних освітніх ресурсів, та його розширення шляхом проведення спільних наукових досліджень, наукового консультування, освітніх форумів, прийому делегацій, стажування вчених, програм академічного обміну, участі в конференціях, створення спільних проєктів, науково-дослідних і освітніх центрів тощо. Визначено українські університети, які мають найкращі здобутки у налагодженні академічної та наукової співпраці з Китаєм.

Окреслено стратегічні напрями розвитку інституційного академічно-наукового партнерства України та Китаю, що включають: розширення потенціалу і можливостей для співпраці; використання послуг посередницьких організацій; застосування мережевих інформаційних технологій для створення ефективної платформи інтернаціоналізації університетів; залучення освітніх партнерів з-за кордону, проведення спільного навчання; підготовка викладацького та керівного складу вітчизняних університетів до реалізації програм інтернаціоналізації; посилення конкурентоспроможності освітніх програм і послуг вітчизняних ЗВО на міжнародній арені; зміцнення культурних відносин між країнами та формування відчуття національної ідентичності; постійне оновлення змісту міжнародних програм обмінів; спільне використання освітніх ресурсів.