СВІТОВІ ТА УКРАЇНСЬКІ ПРАКТИКИ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ УНІВЕРСИТЕТІВ ДО ФІЗИЧНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ

Анотація

Стаття здійснює огляд компаративістського та типологічного дискурсу практик студентського фізичного самовдосконалення у різних освітніх та поза освітніх регіональних системах, а також порівнює ці практики з прицілом на вдосконалення української національної системи фізичного самовдосконалення студентської молоді.

Мета статті – простежити тенденції, різноманіття підходів до компаративістської методології вивчення фізично-тілесного самовдосконалення та визначити специфіку, атрибуції, недоліки й переваги регіональних систем, їхні проблеми, традиції та інновації. Для цього автори послуговувалися компаративістськими та суміжними методами аналізу, з поміж яких основними стали порівняльно-типологічний, зіставно-порівняльний, соціо- та психокультурний аналіз, критичні рефлексії та SWOT-аналіз.

Компаративний підхід, який передбачає порівняння методик, що застосовуються в різних країнах, є потужним інструментом для підвищення якості освіти. Дослідження міжнародного досвіду дозволяють виявити найефективніші практики, що сприяють фізичному розвитку, і адаптувати їх відповідно до особливостей місцевих умов.

Використання такого підходу дасть можливість не лише поліпшити фізичний розвиток студентів, але й зробити освітні програми більш гнучкими та адаптованими до потреб сучасного світу та сприятиме формуванню у студентів відповідального ставлення до власного здоров'я і активного способу життя. У результаті, студенти отримують можливість підвищити свій фізичний потенціал й оволодіти навичками, які сприяють їхньому всебічному розвитку і підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці.

У результаті дослідження здійснено системні узагальнення й репрезентативні таблоїдні описи способів та особливостей регіональних практик студентського фізичного самовдосконалення; визначено зміни компаративних тенденцій від соціології до освітньої практики; окреслено «сильні» та «слабкі» сторони різних фізкультурно-освітніх систем; визначено індивідуальний підхід, групові соціально-комунікаційні практики, фізичне самовдосконалення та технологічну інтеграцію підходів як провідні тенденції у царині фізичного самовдосконалення сучасної університетської молоді.